Чотири століття тому глядачі лондонського театру «Глобус» уперше побачили найвідомішу трагедію Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта. Пристрасть почуттів у цьому творі робить актуальним цей твір упродовж століть.

Вічну історію кохання показує на своїй сцені й Театр юного глядача, що в Києві. Її переглянули 27 січня учні 8 класу гімназії «Ерудит».

Актори  змогли досить глибоко передати характери героїв, але відсутність на сцені атмосфери тих часів, про які писав Шекспір, не дала змоги відчути себе в середньовічній Італії.  Тому й враження залишилися від спектаклю не однозначні.

І, звісно, дуже б хотілося в історії про закоханих підлітків не бачити невблаганну трагічність зі смертельним кінцем. Але, на жаль, у «Ромео і Джульєтті» трагічний кінець історії просто невідворотний. Напевно, кожному з нас хотілося б, аби фінал у цієї п’єси був іншим. Чому автор зробив його таким? Невідомо нікому, та й у Шекспіра вже не запитаєш. Тому маємо просто насолоджуватися класикою.