Тартюф – це невидимка. Тартюф – віра.

Тартюф – це гріх і чистота, молитва і розпуста, істина і пародія.

Це він, це ми, це було і завжди буде нині і прісно, і на віки вічні.
Павло Сафонов, режисер

 

Спостерігаючи за тим, як і що відбувається з людьми в їхньому житті, приходить усвідомлення, що сама наша цивілізація є якимось вселенським «театром абсурду», в якому всі ми намагаємося зіграти чужі, непритаманні нам ролі, і навіть розуміючи, що робимо не те, що справді маємо робити, ми все одно продовжуємо цю гру, не в силі зупинитися й розірвати тенета цієї «вистави».

Починаєш розуміти, що тільки в процесі власної творчості людина пробуджується і перетворюється на істоту зовсім іншої природи, творячи красу й гармонію, яка і рятує цей світ від тотальної руйнації, бо тільки творча людина протистоїть руйнівній силі.

Людину креативну, мислячу, небайдужу до навколишнього світу прагнемо виховати на заняттях театральної студії «Дійство» гімназії «Ерудит». Вінцем наших здобутків є виступи перед глядачами.

13 травня 2015 року на сцені Будинку культури «Київприлад» відбулася ще одна довгоочікувана прем’єра – вистава, створена за п’єсою класика французької літератури XVII століття, відомого актора, режисера й драматурга Жана Батиста Мольєра «Тартюф, або ж облудник».

П’єса дуже сучасна. Вона викриває людські недоліки в смішному вигляді. І якщо лицемірство є, безперечно, одним із найпоширеніших, нестерпних та загрозливих пороків XXI століття, яким воно було й за часів Мольєра, то стає зрозуміло, що цю комедію варто інсценізувати, що ми й зробили.

Роль Тартюфа – хитрого злодія, злочинця та шахрая – талановито зіграв цьогорічний випускник гімназії Коземко Михайло. Кожен його вихід на сцену супроводжувався аплодисментами. І недаремно, адже глибоке розуміння характеру героя, його поступків допомогли виконавцю вибудувати чітку «підводну течію» підступних думок Тартюфа. Михайло не грав, а жив на сцені. Перевтілився в образ легко й невимушено, бо має чудові артистичні дані. Його сценки зі Стрешенець Вікторією, ученицею 10 класу, не залишили байдужим нікого.

І все ж таки не Тартюф став головним героєм нашої вистави. Увагу глядачів перенесено на Оргона – Баранова Олександра, учня 10 класу – хазяїна гостинного дому, голову сімейства, що так необережно потрапив під вплив «побожного» Тартюфа. Саша на репетиціях завжди зібраний і відповідальний, а на прем’єрі зачарував нас баритоновим тембром голосу, умінням вести діалоги, непідробною щирістю.

Учасники вистави створили цілісний творчий ансамбль, де кожен окремо – незамінна скрипка великого оркестру. Темперамент Доріни (Писаної Надії, учениці 10 кл.), ніжність Мар’яни (Караван Каті, учениці 10 кл.), наполегливість пані Пернель (Калініної Олени, учениці 10 кл.), краса і розум Єльміри (Стрешенець Вікторії, учениці 10 кл.), почуття правди Клеанта (Ромасенка Дмитра, учня 10 кл.), запальний характер Даміса (Панкула Даніїля, учня 9 кл.), ревність Валера (Калішенка Петра, учня 8-А кл.), повчання Лояля (Стегнія Кирила, учня 11 кл.), а також гра Монастирської Христини та Пузакової Насті, учениць 9 класу, запам’ятаються глядачам надовго. Кожен виконавець грав натхненно, усвідомлюючи, що його роль важлива.